“Якби чиновники України любили рідну державу так, як її люблять українська Діаспора, – в Україні було б щасливо жити кожному.”

Хокеїсти в Канаді зіграли у вишиванках, а прізвища на їхніх спинах були написані кирилицею!

Фото: Myron Dmytrovych

“Якби чиновники України любили рідну державу так, як її люблять українська Діаспора, – в Україні було б щасливо жити кожному.” Написав Ігор Дзенглюк

Порошенко про маршрут кораблів в Азов: везти суходолом – це «віддати Керченську протоку росіянам»

Петро Порошенко під час навчань на полігоні з бойовою стрільбою. Чернігівщина, 3 грудня 2018 року.

Президент України Петро Порошенко відкинув претензії критиків щодо переведення українських військових кораблів із Чорного в Азовське море через Керченську протоку, нині фактично підконтрольну Росії, що 25 листопада закінчилося розстрілом російськими кораблями українських, полоненням українських моряків і захопленням їхніх кораблів. Сообщает www.radiosvoboda.org

«Коли хтось каже, що ми мали використовувати інші, сухопутні шляхи для того, щоб перетягувати суходолом українські кораблі… Що це означає, шановні політикани? Запропонувати віддати Керченську протоку росіянам? Визнати незаконний статус окупації? Куди ви далі підете і як далі будете торгувати українською землею?» – сказав голова держави під час виступу на форумі «70 років Загальній декларації прав людини: порядок денний для України» в Києві.

Раніше критики дій українських військових моряків твердили, що командування «проігнорувало безпечний маршрут для моряків», маючи на увазі маршрут суходолом для невеликих українських бойових катерів. Зокрема, з такими претензіями виступав в інтерв’ю Радіо Свобода колишній командувач ВМС України (2014–2016 роки) Сергій Гайдук. Нинішній командувач Ігор Воронченко наголошував, що один прохід кораблів ВМС через Керченську протоку на той час уже був, а крім того, Україна мала «показати своє обличчя в Керченській протоці і в Азовському морі і показати, на що спроможні ці катери».

Через загострення Росією ситуації в Азовському морі, де російські прикордонні кораблі стали масово перепиняти й затримувати під приводом перевірок судна, що йшли до українських портів чи з них, Україна в першій декаді вересня перекинула на Азов два малі броньовані артилерійські катери, «Кременчук» і «Лубни», суходолом, автомобільним транспортом. 20 вересня два небойові кораблі Військово-морських сил України, морський буксир «Корець» і пошуково-рятувальне судно «Донбас», пройшли через захоплену Росією Керченську протоку з Чорного моря в Азовське; їх при цьому супроводжувала велика кількість російських кораблів, які іноді вдавалися до небезпечних дій, але до прямої конфронтації не дійшло. 25 листопада тим же маршрутом, через Керченську протоку, з Чорного моря в Азовське пішли ще два українські малі броньовані артилерійські катери, «Бердянськ» і «Нікополь», і невеликий рейдовий буксир «Яни Капу»

Того дня російські силовики поблизу Керченської протоки відкрили вогонь по трьох українських кораблях, які після невдалої спроби мирно пройти з Чорного в Азовське море (Росія фізично заблокувала судноплавний канал розвернутим упоперек вантажним судном) поверталися назад до Одеси, і силою захопили їх, а також узяли в полон 24 українських моряків. При цьому були поранені, за даними української сторони, шестеро з них; російська сторона заявляє про трьох поранених. Відповідно до міжнародного права, ці дії Росії, як і тарани одного з українських кораблів російськими раніше того ж дня, є актами агресії.

Морякам, усупереч міжнародному праву, яке визначає їхній статус як військовополонених, висунули кримінальні звинувачення в «порушенні російського кордону» – попри те, що, за українсько-російським Договором про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 2003 року, «торговельні судна та військові кораблі, а також інші державні судна під прапором України або Російської Федерації, що експлуатуються в некомерційних цілях, користуються в Азовському морі та Керченській протоці свободою судноплавства»; крім того, через будь-які територіальні води, в тому числі й ті, на які незаконно претендує Росія навколо окупованого нею українського Криму, гарантоване право мирного проходу кораблів і суден усіх держав, відповідно до Конвенції ООН із морського права.

Полонених уже доставили з Криму до Росії, до Москви: нині 21 із них перебуває у слідчому ізоляторі «Лефортово», ще троє – в медчастині ізолятора «Матроська тиша». Росія більш ніж за тиждень утримання полонених моряків досі не дозволила відвідати їх українським консульським працівникам.

Європейський суд із прав людини ще 30 листопада повідомив про своє рішення у зв’язку з новим, уже п’ятим міждержавним позовом України до Росії, що Росія до 3 грудня була зобов’язана відповісти на запитання: чи позбавлені офіцери і матроси з українських кораблів волі, і, якщо так, на яких підставах їх утримують; чи є серед них поранені, і, якщо так, хто вони, які їхні поранення і яку медичну допомогу вони отримали. Росія також мала обґрунтувати відповіді належними документами.

Україна вирішила долю Керченської протоки: Ніхто нікуди не йде

чНавіть після атаки з боку РФ, кораблі військово-морських сил України і далі будуть ходити через Керченську протоку.

Такі кроки потрібні для того, щоб наша країна остаточно не втратила Азовське море. Сообщает korupciya.com

«Ми не порушили жодного пункту жодного договору, ми діяли абсолютно так само, як і в попередній раз. Але ми не відмовимося від нашого права проходити через Керченську протоку і від нашого права бути присутнім в Азовському морі», – заявив в ефірі одного з телеканалів глава Міноборони Степан Полторак.

Так, якщо Україна відмовиться від проходження військових кораблів через Керченську протоку, це буде означати, що Росія повністю окупувала Азовське море і ми просто втратимо ще одну територію, чого Україна не може собі дозволити.

За запевненням міністра, «сьогодні ніхто нікуди не йде», Україна відновить діяльність в Азовському морі тоді, коли Військово-морські сили України будуть готові.

«Коли будемо готові до проведення наступного переходу для проведення ротацій наших підрозділів, ми будемо здійснювати такі ж проходи з виконанням всіх міжнародних норм і прав. До цього часу, я думаю, міжнародний тиск на Росію дасть їм зрозуміти, що вони не виконують міжнародні зобов’язання», – вважає Степан Полторак.

Відзначається, що проходи військових кораблів будуть, як і раніше, проходити з дотриманням всіх міжнародних норм.

Додамо, що за словами Полторака, якби українські моряки у Керченській протоці відкрили вогонь по російських військових, Кремль пішов би на повномасштабну агресію.

“Вони герої. Якщо б вони відкрили вогонь, навряд чи у нас сьогодні відбувалася би ця передача, і було би все по-іншому. Тому що Російська Федерація чекала і готувала цю провокацію… 

Із тих перехватів, які ми бачили, із перемовин між кораблями ФСБ Росії та Чорноморського флоту та нашими моряками, де вони ображали, де вони нахабно себе поводили, де вони врешті застосували зброю, – тільки витримка врятувала ситуацію від широкомасштабної агресії”, – сказав Полторак.

Американський музикант знайшов у собі українське коріння завдяки лекції про Голодомор

Музикант, майстер із виготовлення музичних інструментів Джон Видиш. Сообщает www.radiosvoboda.org

Музикант, майстер із виготовлення музичних інструментів Джон Видиш знайшов у собі українське коріння вже в дорослому віці, вивчаючи історію Голодомору в Україні. Знання про невідому світові трагедію настільки його сколихнуло, що Джон поставив собі за мету розповідати про Батьківщину своїх пращурів за будь якої нагоди у повсякденному житті. Журналісти «Голосу Америки» нещодавно зустріли Джона на ринку міста Портланд у штаті Орегон на північному заході країни.

Ось типовий діалог з покупцями музиканта і майстра Джона Видиша, який продає музичні інструменти власного виробництва на ремісничому ярмарку в Портланді:

– Вибачте, що це за прапор?

– Це національний прапор України. Я його тут виставляю, щоб нагадувати людям, що Україна зараз воює за своє існування з Росією. Війна там триває вже з 2014 року. І понад 10 тисяч українців вже загинули в цій війні. У нас, в Америці, про це дуже мало повідомляють. Ви про це чули раніше ?

– Ні.

– Чи ви знали про війну в Україні?

– Ні, не знав.

– Чи ви знаєте, що наш американський уряд відправив в Україну людей, щоб допомогти українцям у їхній боротьбі з росіянами?

– Ні, я не знав.

– А це правда. А що найважливіше, якщо Україна буде вільна, то й Європа буде вільна. А якщо втратимо Україну, втратимо всю Європу. Ось що мене турбує.

​Разом з японськими, китайськими, індійськими флейтами Джон привозить сюди і українські сопілку, калюку, інколи навіть трембіти.

Інструменти для Джона – не просто робота чи хобі. Майстрування він вважає сенсом свого життя.

Його основні клієнти – батьки з дітьми та молодь. Як каже майстер: «Ті, хто має бажання вчитися».

Джон Видиш називає себе українським патріотом та «музичним шаманом». Його пращури по батьковій лінії іммігрували до США з України понад сто років тому.

Джон запрошує нас до себе в майстерню і обіцяє розповісти власну українську історію.

​«Я виростав в американській родині. Мій батько та дідусь з бабусею народилися тут, у США, вони жили у Баффало, Нью-Йорку. Я знав, що ми маємо українську кров. Але загалом ніхто про це не говорив, всі були зайняті, щоб бути американцями. Інколи мій батько називав мене словами «маленький бойчок», але ми не знали, що це українська мова», – розповідає Джон.

Чоловік живе з двома вовкопсами. Каже: його самого місцеві також називають «самотнім вовком».

«Мій самець – десь на 75% вовк, а самка – на 85%, решту вони мають від собаки маламута. Коли самець був маленьким, він почав підспівувати, коли я грав на флейті, своїм крихітним голосом, з того часу щоразу, коли я граю, він завжди підспівує», – каже музикант.

По-справжньому українцем Джон відчув себе вже у дорослому віці – коли вперше почув про голод в Україні у 1932–1933 роках.

​«Я обрав у коледжі лекції з історії Східної Європи, це було в рамках курсу політології. Професор проводив лекцію, як селяни повставали проти політики сталінської Росії в 1930-х роках. І в цьому контексті він торкнувся теми Голодомору. Я ніколи не чув раніше про голод в Україні. І коли він почав це все описували, скільки мільйонів людей загинуло через те, що зробив Сталін, я почав тремтіти. З очей полились сльози. Мене розлютило, що з людьми, до яких я належу, так погано поводилися. З того часу я почав запитувати себе, хто такі українці, хто ми», – розповідає він.ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Убиті Голодомором: реальна кількість жертв та докази штучності

​Так склалося, що Джон обрав у житті шлях майстра музичних інструментів. Навчався у приватних вчителів у штатах Колорадо та Орегоні. Каже, що вивчення нової культури надихає його виготовляти нові інструменти: «Я почав робити азійські бамбукові флейти – індійську бансурі, японську шакогачі, китайську сяо. Українські інструменти я почав робити пізніше, коли почав більше дізнаватись про Україну, про гуцулів, про Карпатські гори і про музику того регіону. Вона мене дуже приваблює».

Він здебільшого працює з бамбуком, який закуповує в місцевому китайському магазині.

«​Китайський бамбук сильний, стійкий, я можу щотижня його купувати у великій кількості, якщо потрібно, він недорогий. Один стовбур бамбука – 4 долари, з нього я можу зробити 8 флейт по 20 доларів», – каже Джон.

Серед інструментів, які найлегше продати, каже Джон, українська сопілка.

​«Сопілка – на ній легко грати, люди її люблять. Грати добре – це вже інша історія. Але почати легко. Американці люблять те, що можна легко почати», – вважає Джон.

Джон записав кілька альбомів власної імпровізованої музики. Коли згадує трагічні історії українського народу, обирає зазвичай японську флейту шакогачі.

«​Для мене Голодомор – це дуже гірка частина української історії. А цей інструмент має дуже глибокий, вдумливий, дуже низький, звук. Це як музичний меч. Коли Ганді відвідував Японію і почув шакогачі, він сказав, що це «пісня голосів померлих», – каже Джон.

Шакогачі для музиканта також символ опору, який він дуже чітко бачить в українського народу.

«Цей інструмент був створений у феодальній Японії замість зброї, якою ти можеш себе захистити. Коли японцям заборонили носити зброю, вони вирішили перетворити свої флейти на зброю. Тож ця річ є одночасно кийком і музичним інструментом»​, – показує Джон.

Джон розповідає, що його як українця поєднує з вовками суттєва риса – гостре відчуття несправедливості і бажання боротися за правду.

У Раді пропонують повторно присвоїти Бандері звання Героя України

Степану Бандері вже присвоювали звання Героя України у січні 2010 року. Сообщает www.radiosvoboda.org

У Верховній Раді зареєстровано проект постанови, яка пропонує присвоїти провідникові ОУН Степану Бандері звання Героя України. Проект відповідного звернення до президента України зареєстровано в парламенті 5 грудня.

За повернення звання Героя України Бандері виступив 21 депутат з різних фракцій. Текст звернення наразі відсутній на сайті парламенту.

Тепер проект постанови має розглянути комітет з питань культури та духовності.

Бандера боровся за незалежність України і переміг – Мірошниченко

Степану Бандері вже присвоювали звання Героя України у січні 2010 року – за каденції третього президента України Віктора Ющенка. Відзнаку з рук президента отримав онук Бандери.

У квітні того ж року, після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича, Донецький окружний адміністративний суд визнав незаконним присвоєння Бандері відповідного звання.

«ЗСУ – це стіна, що захищає кожного з нас»: українці вітають свою армію зі святом

6 грудня в Україні відзначають День Збройних сил. Пересічні українці, волонтери, а також самі військовослужбовці цього дня діляться своїми роздумами про те, що таке українська армія. Радіо Свобода зібрало частину таких думок.

«Наше військо виросло у нас на очах», – пише журналіст і письменник Руслан Горовий. Він зазначає, що українську армію, яка була колись та яка є зараз, навіть не варто порівнювати. Сообщает www.radiosvoboda.org

«Змінилася країна, змінилася армія, змінився і я. Зі святом. В тому числі і пацанів з добробатів, бо шо б там не було, офіційно чи як, а в тому, що ми маємо зараз, величезна їхня заслуга», – наголошує він.

«Не смійте навіть порівнювати радянську армію і ЗСУ, – підтримує його волонтер Володимир Дейнека. – Окупант і визволитель не піддаються ніяким порівнянням».

Він пригадує свою службу в армії СРСР та відзначає, що саме сором за ті роки спонукав його розпочати допомогу для українських вояків, які боронять нині Україну на Донбасі, де бойові дії тривають п’ятий рік.

«Збройні сили України – це чи не найдостойніша сторінка нашого літопису» – констатує він.

Журналіст Юрій Луканов цього дня згадує тих українських воїнів, які загинули, захищаючи рідну землю.

«Ти сфотографував їх. Написав щось про кожного у репортажах з війни. А потім відкриваєш новини або ФБ і бачиш, що вбили героїв твоїх репортажів. І боляче так стає. Краще б з ними ніколи не зустрічався. Краще б жили вони мирним життям у своїх Полтавах, Івано-Франкіськах, Черкасах і займалися мирними справами… Вони за нас заплатили», – пише він, бажаючи всім українським воякам лише одного: повертатись додому живими.

Андрій Шадрін тим часом соромиться того, що недооцінював раніше українські ЗСУ, але водночас гордий з того, що тепер сам є частиною цієї «величезної, руйнівної і неспинної машини».

Пишається тим, що є «маленькою частинкою сталевої незламної сили на ім’я ЗСУ», і народний депутат Тетяна Ричкова.

«Збройні сили України – це стіна, що захищає кожного з нас. Між нами та ворогом – лише українська армія. Майже щодня вона сплачує життями своїх мужніх воїнів криваву данину за мирне існування нашої країни. Це неймовірно високий «прайс», – наголошує вона.

Про те, що таке українські Збройні сили на власному досвіді пояснює і Олександр Терещенко:

Військова Вікторія Толопа, тим часом, зазначає, що цього дня важливо пам’ятати не лише про воїнів-чоловіків.

«Нам також буває важко, ми на рівні виконуємо бойові завдання. І сказати по секрету: «Нам дуже приємно, коли нас також вітають». Разом до перемоги!», – пише вона.

Водночас ветеран війни на Донбасі Юрій Дмитренко констатує, що день ЗСУ більше не сприймається українцями як виключно «чоловіче свято».

«Українці, нарешті, зрозуміли, що потрібно годувати своє військо, щоб не прийшлось годувати чуже. Для мене за честь було і є служити з чоловіками та жінками в підрозділах ЗСУ. З добровольцями, що пішли захищати свою землю, з мобілізованими, з контрактниками, які ще до війни обрали собі професію військового чи які обрали її зараз.Захищати свою землю – то не професія, а поклик душі», – зазначає він.

«Ви змогли в одну мить перед загрозою ворога перетворилися із звичайних чоловіків у надзвичайних воїнів! Любимо, поважаємо, пишаємося та чекаємо додому з перемогою живими та здоровими! А загиблим героям вічна слава!», – пише Наталя Іванченко.

«Українська армія довела, що вона є і буде надійним фундаментом незалежності України, що вона готова адекватно, швидко та ефективно відповісти на будь-який виклик, відвести будь-яку загрозу», – привітав цього дня військовослужбовців і президент України Петро Порошенко.

Від кінця жовтня в Україні набув чинності закон, що урівнює права чоловіків і жінок на службі.

Окрім того навесні 2018-го Петро Порошенко наголошував на тому, що українська армія буде очищена від рудиментів радянсько-російської ідеології, які негативно впливають на бойовий дух українського війська.

«Люди на Донбассе по большей части не виноваты в том, что произошло» – доброволец из Северодонецка

Сергей Щеблетов на боевой позиции. Зона АТО

(Друкуємо мовою оригіналу) Сообщает www.radiosvoboda.org

Донбасс – не сепаратистский регион. Здесь много патриотов. И добробаты это подтверждают, рассказывает ветеран АТО северодончанин Сергей Щеблетов. Осенью 2014 года Сергей пошел служить в добровольческий батальон «Донбасс». Непосредственно на фронт попал весной 2015. Воевал в Широкино. Сейчас работает в северодонецком военкомате. Говорит, что хоть и проходил в свое время срочную службу, но познакомился с оружием только в батальоне «Донбасс». Воевать же решил пойти после непосредственного вторжения России в августе 2014.

– Для меня толчком стала «Иловайская трагедия». До этого не было прямого вторжения. Поставки оружия, техники, понятно, что были. Но я не верил, что Россия пойдет на открытое вторжение. А после Иловайска я понял, что нужно что-то делать.

Тогда военкоматы не охотно брали жителей Луганской и Донецкойобластей. И оставался один путь, который я видел – добробаты. Нашел в интернете анкеты и одновременно подал их и в​ «Айдар» и в «Донбасс». В итоге попал в «Донбасс». Взял сбережения, купил амуницию и сразу уехал на базу батальона в Днепропетровскую область. Там в течение месяца собирали людей. Так как после Иловайска батальон был не в лучшем состоянии.

Потом мы переехали под Киев. И там началось обучение. Я хоть и служил срочную службу, но даже не знал, что такое автомат Калашникова. Потом меня и еще 29 человек направили в учебку во Львовскую область для дополнительного обучения. А остальные отправились под Дебальцево.

В учебку едва ли не в приказном порядке отправляли, так как все хотели помогать на передке. И тогда был первый шок войны. Ведь под Дебальцево погибали те, с кем ты жил в одной палатке. Я же первый боевой опыт получил в Широкино. Там бои были каждый день.

После одного из боев в Широкино
После одного из боев в Широкино

– Есть какие-то особые воспоминания? Может запомнился какой-то случай?

– Воспоминаний много. Но если говорить о боях, то самая запоминающаяся операция была в Широкино. В нейтральной зоне стояла подбитая «бэха» сепаратистов (Боевая машина пехоты, – ред.). Она в принципе целая была. Там была сбита гусеница и пробоина в борту. Разведка сходила проверила. Она рабочая, есть боекомплект. Ну и ротный наш, царствие ему небесное, «Третий» говорит, что нужно ее вытащить.

Два дня планировали операцию и утром пошли. Никто не ожидал такой наглости, поэтому мы зашли без единого выстрела. Подогнали КРАЗ и дернули. Но один трос оборвался и «бэха» съехала в кювет. Пришлось отойти. На своих позициях пообщались, решили что все же нужно ее достать. И буквально через час пошли еще. Подошли опять без стрельбы. Зацепили ее. И когда отходили, началась стрельба. Но повезло, никто не получил ранений. И БМП мы забрали.

Та самая «бэха»
Та самая «бэха»

– Ты сам из Луганской области. Расскажи, как относишься к жителям Донбасса? К тому, что так все сложилось.

– Мы на эту тему разговаривали с хлопцами в батальоне. Там же со всей Украины были бойцы. И там дискуссии были. И я им доказывал, что народ на Донбассе по большей части не виноват в том, что произошло. То же самое можно было провернуть и западных областях. Поменять немного приоритеты, идеи вставить другие. И было бы тоже самое. Да, там много патриотов. И традиции многие сохранены, но я думаю, что там могло быть тоже самое.

И когда говорят, что у нас сепаратистский регион, я не соглашаюсь. У нас много патриотов. Те же волонтеры. Да и большинство добробатов было сформировано именно на востоке Украины.

– Ты сейчас от военкомата ходишь по школам Северодонецка. О чем рассказываешь? Как воспринимают эту войну дети?

– В основном рассказываю тоже самое, что и сейчас. Почему пошел, как попал в батальон. Где был. Отвечаю на вопросы. Вопросы самые разные. От того, что мы кушали и где спали до того, в кого мы стреляли. Вообще я хотел бы сказать, что дети сейчас очень патриотично настроены. Я даже когда в отпуск приезжал в 2015 году меня поразил один случай. Я сошел с маршрутки. По форме. И тут меня обогнала девочка и сказала спасибо! Для меня это было что-то!

Значит не зря мы что-то делаем.

Бій на сході України
Бій на сході України

– Чтобы ты сказал о современной армии? Все ли в порядке или что-то нужно менять, на твой взгляд?

– Конечно, не все нормально. Хотя это уже далеко не та армия, которая была в 2014 году. И обеспечение, и обучение совсем на другом уровне. Но если в 2015-16 годах я не встречал на фронте того советского подхода «я офицер, а ты дурак», то сейчас, к сожалению, в армию возвращается много старых офицеров, которые непонятно где были в те годы. А они по-другому не умеют.

Поэтому, на мой взгляд, сейчас нужно больше доверять молодым боевым офицерам, которые проявили себя в боях.

Томос для України і об’єднавчий собор: до цього українці йшли 100 років (огляд преси)

Хресна хода Української православної церкви Київського патріархату з нагоди відзначення Хрещення України-Руси. Київ, 28 липня 2017 року. Сообщает www.radiosvoboda.org

Майбутній об’єднавчий собор українських церков, який відбудеться 15 грудня, – це тест для всієї української православної громади на здатність об’єднатися, наголошує в «Газеті по-українськи» релігієзнавець Андрій Юраш. Він вважає, що треба довести Константинополю, усьому світу та Російській православній церкві, що українські православні мають спільну мету. Будь-які суперечності є другорядними в такому процесі, як автокефалія. Ми йшли до цього 100 років – достатній час, щоб об’єднатися заради того, що справді важливе. Головною метою країни має бути єдність та компроміс. Між українськими церковниками немає суттєвих протиріч. Можливі лише тактичні дискусії. Наприклад, щодо того, яким буде статут помісної церкви. Для цього і скликають собор. Висловлять свої точки зору. Більшістю голосів оберуть найбільш прийнятний варіант. На об’єднавчому соборі кожна церква може представити свого кандидата. Їх обговорять та прямим голосуванням оберуть предстоятеля. Будь-який єпископ може претендувати на посаду голови церкви. Навряд чи на соборі буде багато претендентів. Висуватимуть найавторитетніших, знаних представників кожної з трьох церков. Предстоятелем має стати особа, яка зможе об’єднати українське православ’я, зазначає експерт. Воєнний стан і заборона в’їзду чоловікам-росіянам від 16 до 60 років допоможуть уникнути провокацій з боку Росії, зазначає експерт.

Ввести кораблі НАТО в Азовське море запропонував президент Петро Порошенко. Військові сили країн Північноатлантичного альянсу можуть патрулювати акваторію спільно з українськими. Утім, як переконує експерт «Газети по-українськи» політолог Олег Саакян, очікувати введення кораблів НАТО не варто. Мова про символічний крок. Бо прихід кораблів Північноатлантичного альянсу означатиме ескалацію конфлікту. Такою заявою президент спонукає країни-члени НАТО до активніших дій і деякою мірою розв’язує їм руки. Показує, що можуть діяти жорсткіше, захищаючи інтереси України. Це перехід у фазу гострішого протистояння між Росією і НАТО в точці кипіння, якою є Азовське море. Перспективи протистояння в Азовському морі складні, зазначає газета. Росія в кілька разів переважає Україну у військовому потенціалі. Однак Київ недавно завершив випробування протикорабельних ракет «Нептун» (їх випробували 5 грудня в Херсонській області). Вони можуть переламати ситуацію на користь України. Але високий ризик, що Москва розв’яже повномасштабну війну в українському Причорномор’ї. Київ має шукати нестандартні підходи для ведення господарської діяльності в Азовському морі, зазначає газета.

Верховна Рада проголосувала за припинення дії Великого договору між Україною та Росією. Треба було давно денонсувати цей договір, переконує експерт газети «День», юрист-міжнародник Юрій Василенко. Відповідно до Конвенції про право міжнародних договорів, одностороннє розірвання договору, чи як реакція на його порушення, чи то в силу інших надзвичайних ситуацій, не впливає на норми відповідного договору, якщо в ньому визначається визнання кордонів між державами. Росія системно й капітально порушувала кордони держави Україна і, відповідно, згаданий договір. Попри це, вона залишається зв’язаною нормами загального міжнародного права, й за це вона несе відповідальність, переконаний юрист. Стаття називається «Не друг. Офіційно».

Глобальна економіка додає все нових факторів для падіння ціни на нафту. Відтак, як пише газета «Україна молода», Київ чекає дешевших бензину, пропан-бутану і газу для населення. Але для більшості українців найцікавішим є дещо інші наслідки нинішнього зниження вартості нафти. Адже, наприклад, плани влади упродовж двох наступних років підвищити вартість роздрібних газо- та електротарифів виглядає доволі абсурдно. Експерти видання сподіваються, що влада перегляне плани підвищення – і українці зможуть платити за блакитне паливо менше: завдяки світовій економіці і зовсім без втручання політиків–популістів. Для більшості українців, які є побутовими споживачами газу та електроенергії, – це, безумовно, гарна новина. Але зовсім не такою вона виглядає для влади: корекція ціни, якщо на неї підуть, вимагатиме змін у Держбюджеті. І в цьому випадку Кабмін буде змушений думати, як закрити «фінансову діру», що утвориться внаслідок недоотриманих коштів. Якщо, наприклад, лише за рентні платежі у наступному році планують виручити до бюджету майже 9 мільярдів гривень. Із нижчими цінами сума, безумовно, буде меншою. На цьому наголошується в матеріалі «Нижче, ще нижче…»

15 тез інтерв’ю з митрополитом УПЦ (МП) Софронієм напередодні отримання Україною томосу

У Стамбулі Вселенський патріархат підтвердив право України на незалежну православну церкву. 29 листопада затвердили текст томосу та закінчили розробку проекту установчого Статуту для української церкви. Ще до цієї події журналісти телеканалу «Настоящее время» (спільного проекту Радіо Свобода за участі «Голосу Америки») поспілкувалися з митрополитом Черкаським і Канівським Софронієм (Дмитруком)​. Цього архієрея УПЦ (Московського патріархату) вважають одним із основних прибічників канонічної автокефалії та лідером «проукраїнського крила» в УПЦ (МП).

Президент України Петро Порошенко та митрополит Черкаський і Канівський Софроній. Черкаси, 20 листопада 2018 року
Президент України Петро Порошенко та митрополит Черкаський і Канівський Софроній. Черкаси, 20 листопада 2018 року

Радіо Свобода зібрало основні тези розмови з митрополитом Софронієм:

Про готовність перейти до нової незалежної церкви

– З моєї точки зору, є таке і попередження, і небезпека. Випадково станеться так, що наш томос перетвориться в залежність, повну залежність від греків (…) Про це ще поки ніхто не говорить, але я думаю, що зараз ось останній Синод буде, там буде з’ясовано, там ясно буде сказано, що і як, і які напрямки. Тому моя позиція така: придивитися.

Про обрання очільника нової незалежної української церкви

– Моя думка, щоб представник або голова нашої церкви автокефальної був призначений або наданий з канонічної церкви.

Про Об’єднавчий собор

– Їх більше, тому що наших навіть якщо буде 20 – ну, я не знаю, хто це такі і чи буде їх 20 – 20, з автокефальної церкви – 14 – це 34, а їх 40. Їх більшість. Якщо ця більшість запропонує свого кандидата і виберуть за більшістю кандидата, то тоді, я буду відверто говорити, – капут. Оберуть Філарета, усі будуть налаштовані «проти», ніхто або рідко хто з наших буде переходити у цю новостворену церкву.

Митрополит Черкаський і Канівський Софроній (ліворуч). Черкаси, 20 листопада 2018 року
Митрополит Черкаський і Канівський Софроній (ліворуч). Черкаси, 20 листопада 2018 року

Про Київського патріарха Філарета

– На мою думку, це не тільки моя думка, тому що я-то прислухаюся до того, що говорять. Краще йому провести 90 років спокійно, якщо це на благо нашого народу. Тому що я завжди виступаю, виступав і говорив і буду говорити, що я готовий постраждати за своїх людей. А тому тут треба вибрати і може, якщо б йому хтось підказав, що якщо це благо для нашого народу, для нашої церкви в Україні, для нашого православ’я, то краще йому, звичайно, спокійно дожити до своїх ста років.

Глава УПЦ КП патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет під час молитовного заходу за томос для України. Київ, Софійська площа, 14 жовтня 2018 року
Глава УПЦ КП патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет під час молитовного заходу за томос для України. Київ, Софійська площа, 14 жовтня 2018 року

Про бажання єпископів переходити

– Я зібрав тут усіх своїх священиків, голосували таємно – «так» або «ні». Там не значилося ім’я, нічого не значилося, так що небезпеки у тому, що когось хтось почне утискати не було (…) Ніхто нікого не буде насилувати, хочеш – будь-ласка, не хочеш – твоя справа. Але я всіх закликаю добре вивчити питання. Тому що багато хто не знає, навіть священики достеменно не знають цього положення. А тому, коли проголосували, було сто «проти», тридцять «за», це з присутніх, і шість утрималися.

Про майбутнє священнослужителів, що не переходитимуть до незалежної церкви

– Ось, визначиться у нас церква, дадуть нам томос. Там, мабуть, буде розподіл всіх областей по Україні, куди будуть послані представники від новоствореної церкви, так будемо говорити. Що робити нашим? Де нашим діватися. Куди і де буде розміщуватися той єпископ, який прийде туди в цю область і буде призначений. І випадково чи не буде тут протистояння? А протистояння буде. Цього не уникнути.

Про можливість накладення санкцій після переходу священнослужителів

– Якщо підходити принципово до цього питання, тут нового нічого немає. Раз людина виходить із підпорядкування цієї конфесії, переходить до іншої, звісно, вони можуть щось робити. Звичайно, зняти сан або відправити у заборону, канонічно тут ніякого права не мають. Тим більше, що тут треба звертатися до Третього Вселенського собору, Ефеського (…) Постанова була, що влади ніхто ні над ким не має і кожен єпископ має свою думку і висловлює своє бажання.

Про майбутнє лавр

– Ну, так сказано, що це надбання держави і воно перейде в державу, а вже держава буде розпоряджатися, кому віддавати. Звісно, воно не буде віддано тій церкві, яка не буде значитися, як вони думають або як вони кажуть зараз. Ну, ось, адже питання не в лаврі. Уявіть собі, лавру забрали, а ось чи підуть монахи туди, куди забрали лавру. Їх що, треба закрити?

Про можливість вивозу святинь до Росії

– Що треба було вивезти до Росії, воно давно вже вивезено! Після революції і після війни. Це залишилися крупиці. Ну, як можна буде вивезти до Росії, коли у нас є кордон? Коли є межа, коли є митниця, ну, хто пропустить кого, перевіряти будуть, якщо він везтиме якусь ікону? Це все вигадка і дуже натяжка велика.

Про голосування щодо розриву зв’язків із Константинополем представниками УПЦ (МП)

– Я б так сказав, ніхто ні на кого не тиснув, ніхто нікого не примушував, але я приводив і вам приведу приклад Верховної Ради. Виступаючи, говорять дві-три людини, адже так? Ну, може ще хто-небудь, а голосують усі. Так само і тут. стояли вони, ну, дивляться, що президія сидить, президія піднімає, усі піднімають руки, ну, що, я теж буду піднімати.

Про зрив зустрічі представників УПЦ (МП) з Петром Порошенком в Українському домі

– Почалася дискусія, їхати чи не їхати, виступив один – сказав «їхати», виступив другий, третій, кілька єпископів виступили, сказали, що треба їхати. Але тут інші трошки утрималися, і так дійшло до того, що почали дзвонити, щоб президент приїхав сам в Лавру. Митрополит Онуфрій поговорив із президентом по телефону, приїзд президента поки відклали: він відмовився приїхати, ну, і наші туди ніхто не поїхав. А Симеон поїхав, поїхав, цей там був, Олександр Драбинко – він не був на соборі – і був Філарет. Я не знаю, як Філарет опинився там, але там був.

Архієрей УПЦ (МП), митрополит Вінницький і Барський Симеон (Шостацький), 13 жовтня 2018 року
Архієрей УПЦ (МП), митрополит Вінницький і Барський Симеон (Шостацький), 13 жовтня 2018 року

Про особисту зустріч із президентом

Президент України Петро Порошенко та митрополит Черкаський і Канівський Софроній. Черкаси, 20 листопада 2018 року
Президент України Петро Порошенко та митрополит Черкаський і Канівський Софроній. Черкаси, 20 листопада 2018 року

– Я тут з ним спілкувався, висловлював свою думку і, ну як би, побажав йому, тому що це було не попередження від мене, просто побажання, щоб він не зовсім довіряв грекам. Нас колись вчили в академії, що греки улесливі по сей день. Так нам говорили. Так що тут потрібно бути дуже обережними і дуже, ну, розумно діяти, щоб потім не було нарікань. Зараз його всі лають, ну, не всі, деякі, я буду так говорити, деякі лають, а після цього, якщо наша церква отримає томос, буде називатися автокефальною і вона не буде вільною, буде ще більше всіляких нарікань.

Президент Петро Порошенко і митрополит Софроній
Президент Петро Порошенко і митрополит Софроній

Про повний розрив між Москвою та Києвом

– Ну, я б не став ставити так питання, розриву не може бути, духовного розриву не може бути. У нас спільні святі за 400 років нашої церкви. Спільні святі, спільні канони, ну, як може мене хто-небудь всередині змусити і сказати, що преподобний Сергій був ворог України. (…) Спільні святі, я маю на увазі до революції, і я маю на увазі після революції, коли було однакове гоніння на церкву, і в Росії, і в Україні.

Про можливість мирного врегулювання питання з Москвою

– Наразі просто правильно вчинити Москві, патріарху Кирилу, не противитися тому, що є, а змиритися з тим, щоб був і мир, і благополуччя в Україні, а це також дасть свій відголос для Росії. Тому що люди б’ються лише, як говорив Достоєвський, йде війна, а поле бою – серця людські.

Про політику та церкву

– Політики є політики, вони думають, що вони все знають, все можуть і вони розумніші за нас. Ну, вибачте, я буду просто казати грубо. Ну, ми то, нас ось 90 єпископів, ну, ми то не дурні. Але нас не питають. А за нас хочуть вирішити всі питання, які для них дуже далекі. Тому що вони догматів не знають, канонів не знають, статутів не знають, від церкви далекі, ніколи, ну коли треба піти на вибори, то можуть лоба перехрестити, ось це все знання релігійне.

Митрополит Черкаський і Канівський Софроній
Митрополит Черкаський і Канівський Софроній

Про незалежну українську церкву

– Уявіть собі, незалежна Україна, з незалежною Українською церквою, багатотисячними парафіями і непростою, непростою, неповерхневою релігійністю. Але така Україна не потрібна Москві, не потрібна Америці, і не потрібна Європі. Це я Вам серйозно кажу.​

(Над підготовкою для публікації тексту інтерв’ю, яке записали журналісти телеканалу «Настоящее время», працювала Лілія Горопашна)

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Андріївська церква в Києві, яку передали в безоплатне користування Вселенському патріархату. Церква збудована в 1747–1762 роках
Андріївська церква в Києві, яку передали в безоплатне користування Вселенському патріархату. Церква збудована в 1747–1762 роках

Джерело

Ахметов пошел против Медведчука: это война или холодный расчет олигархов?

В прошлую пятницу Бойко, Левочкин, Рабинович и Медведчук пошли ва-банк, проведя совместный брифинг, на котором объявили о создании проекта «Оппозиционная платформа — За житття».

Но даже эти усилия не растопили холодное к этим процессам сердце Ахметова. Яркое тому подтверждение — резкая реакция близких к последнему бизнес-партнеров Вадима Новинского о «подтанцовки власти» и еще жестче — действующего сопредседателя партии Бориса Колесникова о «подстилку» Сообщает bbcccnn.org

Группа Ахметова-Новинского-Колесникова-Вилкула контролирует большинство местных организаций партии и большинство депутатов в де-юре пока что единой фракции в ВРУ. План этой группы на данном этапе следующий:

1) Исключить Бойко и Левочкина из фракции и партии (и последующее исключение лояльных к ним депутатов очевидно, хотя это может произойти не сразу). Также, очевидно, исключат и Рабиновича, который по факту давно вышел из «Оппоблоку», но номинально есть в составе фракции, потому что покинуть ее самостоятельно для депутата-списочника означает риск потери мандата, как после выхода из фракции «Блока Петра Порошенко» лишили депутатства Николая Томенко и Егора Фирсова.

2) Переименовать фракцию в «Сильные регионы», после чего провести съезд политической партии с таким названием. Почему название партии будет именно такой? Why not? Бесспорно удачным для работы со своим базовым избирателем является слово «оппозиционный» — в противовес действующей власти и ценностям Революции достоинства, четкая идентификация с политикой прекращения войны и мира любой ценой, русский язык как второй государственной, защитой УПЦ Московского Патриархата от «вмешательства политиков в церковные вопросы »и т.д. Однако группа «газовиков» в союзе с кумом Путина Виктором Медведчуком фактически монополизировала это слово, сыграв на опережение и назвав свой проект «Оппозиционная платформа — За жизнь». Поэтому проахметовское крыло пытается переиграть другую группу, выбрав еще более удачное название для мобилизации избирателя, который ностальгирует по временам власти Партии регионов — «Сильные регионы». Просто и понятно.

3) Возглавит новую партию экс-вице-премьер и действующий сопредседатель фракции «Опоблоку» Александр Вилкул. Он станет кандидатом в президенты от «сильных регионов». От идеи выдвигать не его, а мэров Мариуполя или Запорожье — Вадима Бойченко или Владимира Буряка отказались. Что касается юридической составляющей разрыва двух групп «Опоблоку». большинство проахметовского крыла дает поле для любого маневра депутатам, которые ориентируются на «газовиков». «Газовики», очевидно, создадут новую депутатскую группу. Сейчас в парламенте таких формирований два: «Воля народа» и «Возрождение». «Оппозиционная платформа — За жизнь» станет третьей. Для создания полноценной депутатской фракции, а не группы — правовых оснований, согласно действующему законодательству, у них нет. Формально будет с партией «Оппозиционный блок» . С одной стороны — большинство партийных ячеек ориентированы на крыло Ахметова. С другой — на данный момент мы не располагаем информацией о том, у кого физически находится печать политической партии, что может усложнить процесс одной из сторон. Группа «газовиков», между тем, может просто переименовать съездом партии «За жизнь», которую возглавляет Вадим Рабинович. Так или иначе, ни для одной из групп не является проблемой купить «мертвую» партию с безупречными документами.

Относительно кандидата в президенты от союза «газовиков» во главе с Медведчуком-Рабиновичем уже есть решение, что им будет Юрий Бойко.

Рекомендация политсовета партии «За жизнь» выдвинуть Вадима Рабиновича как единого кандидата, которая была озвучена за день до совместного брифинга с Бойко — составляющая игры, где в дальнейшем  Рабинович откажется в пользу Бойко.

У последнего сейчас самый высокий рейтинг поддержки со всех экс- «регионалов».

Но баллотирования Вилкула с мощным финансовым, медийным и промышленным ресурсом «Сильных регионов» бросает ему новые вызовы,пишет издание.

Социологи отмечают, что если единым кандидатом станет Юрий Бойко, за него проголосовали бы 14% респондентов, за Тимошенко — 15,5%. Другие кандидаты, в том числе действующий президент Порошенко, набрали бы меньше 10%.

Таким образом, участие во втором туре двух кандидатов от Юго-Востока практически сводит на нет их возможность попадания во второй тур, что может быть на руку Порошенко.